пʼятниця, 7 грудня 2018 р.

Обласний семінар викладачів англійської мови з питання підготовки учнів до ЗНО продовжується!

На данном изображении может находиться: 4 человека, в том числе Viktoriya Romanenko, люди сидят, экран, офис, стол и в помещении
Ось так ми працювали, обговорювали питання, вчились готувати наших учнів до ЗНО!
підготовка до зно з англійської з чого почати
Що треба знати про ЗНО?
Перш ніж починати готуватись до зовнішнього тестування з цього предмета, треба знати, які аспекти перевіряють тести, якими видами завдань.
Нагадаю: ЗНО з іноземної у 2017 році – це 43 завдання = 42 тестових + 1 з розгорнутою відповіддю. Загалом –  це 6-7 текстів різної довжини та форми. Їх треба прочитати, зрозуміти, щоб відповісти на запитання, підібрати заголовки до абзаців або вибрати пропущену фразу чи слово. Це якщо коротко. Тести минулих років - це найкраще ознайомлення з видами завдань. 
У 2018 році це ЗНО змінюється: стає дворівневим - В1 та В2, ще й аудіювання.  Потрібно дочекатись затвердженої нової характеристики. Зразки завдань обох рівнів обіцяють опублікувати на початку листопада.
Як знати, що вчити?
Далеко ходити не треба. Треба взяти програму ЗНО, добряче її вичитати, знову-таки побачити в ній щось знайоме, а щось нове. А далі переходити до роботи.
 В програмі все досить загально, з чого конкретно починати?
Раджу починати з граматики, за якою і лексика підтягнеться. Є чимало хороших граматичних посібників з вправами, за допомогою яких можна цікаво розбирати та закріплювати теми. Це можуть бути різнорівневі серії
  • Grammar in Use,
  • Grammarway,
  • Oxford Practice Grammar, 
  • English Grammar in Use - Raymond Murphy
або комплекти (підручник + робочий зошит) британських видавництв.
  • Наприклад, Мission 1 або 2,
  • Click on 2 (в кого рівень слабший - А2), 3 або 4 (рівні В1 та В2),
  • Solutions (Pre-Intermediate, Intermediate, Upper-Intermediate)
Також радила б таку книгу як 
  • Grammar and Vocabulary for First Certificate видавництва Longman. Це підготовка до тесту на знання англійської FCE, проте дійсно підходить.
  • А для роботи з текстами та завданнями до них - FCE Practice Tests Plus 2 New Edition.
  • Крім цього, раджу також підручник Get 200, тільки Book 2. Вони всі недешеві, але кращі, ніж наших видавництв. Спробуйте.
Зазначу, що «з нуля» самостійно вчитись дуже важко, виникає море запитань, тому раджу заручитись додатковою допомогою, щоб було кому їх ставити.
 Як готуватись, крім вивчення граматики?
З цим пунктом не все так просто, оскільки ніхто точно не скаже, які слова зустрінуться в тому чи іншому тесті. Попри те, що такий список є - ЗНО. Лексичний мінімум, в ньому в алфавітному порядку розміщені гори слів, проте можу собі уявити, як нудно, водночас важко і неправильно опановувати мову, лише вивчаючи слова, без контексту.
Тому краще багато читати. Якщо вже маєш гарний посібник, то в ньому обов’язково знайдуться цікаві, сучасні тексти, інтерв’ю, діалоги, статті, листи. А в них – відомі та нові слова, які набагато цікавіше й легше вчити саме в контексті, в межах вивчення однієї теми спілкування (перелік цих тем також є в програмі ЗНО).
Крім того, онлайн ресурсів на сьогодні безліч, лишається знайти цікаві для тебе.
 Як готуватись до аудіювання?
Ні для кого не секрет, що потрібно слухати, слухати й ще раз слухати багато. Не витрачачи часу, вибери один з наступних сайтів та слухай.

7 сайтів для тренування навичок аудіювання

Ще додам. Любиш слухати музику? Слухай, але з текстом пісень та словником. Любиш фільми чи серіали? Переглядай, але з субтитрами. Ось тобі й лексика в невимушеній формі.
7. Як готуватись до письмового завдання?
Писати і ще раз писати. З помилками чи без – по-різному буває. Але погодься: важко навчитись писати, лише читаючи те, що інші написали. Тому треба брати критерії оцінювання цих завдань, спершу дуже добре з ними ознайомитись, а потім – теми завданьшаблони та тренуватись писати своє. Як орієнтир, ось зразок, а ще інструкція - як можна перевіряти самостійно свою роботу.
Що треба вчити, для того щоб успішно скласти ЗНО з англійської?
Відповідь загальна та трохи банальна. Але іншої не придумаю, бо буде неправильною.
Зацікавлено та систематично працювати з мовою на підвищення свого теперішнього рівня. Працювати з повними тестами ЗНО, читати, писати, слухати. Це тестування дуже підступне тим, що ніколи не знаєш, яка лексика зустрінеться у текстах і завданнях, тому чим більше, тим краще. Великий лексичний запас в контексті ЗНО - це краще, ніж вимуштрувана граматика. 
 Які найскладніші завдання на ЗНО з іноземної?
У кожного вони будуть свої. Однак найпоширеніші – це завдання так званого TASK 5, де потрібно додати пропущені слова в тексті. Складність в тому, що з-поміж 4 синонімів або схожих слів потрібно вибрати одне правильне. Треба дуже добре знати і відчувати слова, а це важко, оскільки в конкретному випадку можуть ніби-то підходити й кілька слова. 
У програмі можна знайти інформацію, за якою для ЗНО потрібно володіти лексичним запасом з 2500 слів. Однак це дуже орієнтовне число. Тим паче не варто якось намагатись витрачати час на точний підрахунок свого багажу слів.  
Тому підготовка до цього виду тестових завдань полягає в «підтягуванні» лексичного словничка, читанні найрізноманітніших матеріалів: текстів, статей, новин, діалогів, у вивченні слів, фраз, повторенні їх, письмовому та усному їх уживанні.
Для багатьох складним, звичайно, є письмове завдання (див. №6), а також TASK 2, в якому треба зрозуміти не один абзац та підібрати заголовок до нього, а весь текст і відповісти на запитання до нього. Складність в тому, що запитання/завдання йдуть не в порядку подачі інформації в тексті, часто можуть стосуватись головної думки чи конкретної фрази. Підготовка: див. питання №5.
 А чи достатньо буде займатись лише зі збірником для підготовки до ЗНО, який видається щороку?
Маленький вступ. У багатьох майбутніх ЗНОшників початковий етап підготовки затягується, перетворюючись на довготривалий пошук різних матеріалів, підручників, табличок і тому подібного. Таким чином, ці пошуки можуть підсвідомо сприйматись як безпосередня підготовка. Хоча це хибне відчуття. Або ж з точністю до навпаки: як тільки виходять у світ нові посібники – збірники ЗНО, з їх купівлею приходить відчуття, що все – половина справи зроблена.
До чого це? З досвіду скажу, що одного збірника замало (це не стосується хіба що категорії «upper-intermediate» учнів, яким може бути достатньо проглянути його, аби щось повторити. Хоча він їм буде справді нецікавим). З одного боку, у збірнику є і теорія, і тестові завдання, і повні тести з відповідями. Але великий його недолік – в монотонності, сухості, а подекуди й помилках. Мову, грубо кажучи, без картинок, без звучання, вчити важко. Мова – «живий організм», і вчити її треба в живому вигляді: читаючи, слухаючи, переглядаючи, спілкуючись…
Безумовно, як кажуть, «на безриб’ї й рак – риба». Якщо немає можливості (а частіше всього бажання) займатись «живою» мовою, то краще зі збірником, ніж ні з чим. Але якщо поставлена висока планка, тоді – читай ще раз відповіді на всі запитання))).
 Чи реально вгадати багато відповідей?
Навряд чи. Для того й ввели «поріг», щоб виключити можливість проходження тих абітурієнтів, які просто вгадали певну кількість відповідей. Відповім коротко, розраховувати на велику кількість вгадувань не варто. Як сказала 200-бальниця Настя Кравець«Не треба чекати дива: що на ЗНО зможеш здати на 190, хоча вдома набираєш 170. Так не буває» Треба реально оцінювати свої сили, а краще – посилювати їх, щоб досягти бажаного результату.
GOOD LUCK!

середа, 14 листопада 2018 р.

Взяли участь у квесті кухарів!

14 листопада 2018 року в нашому училищі відбувся квест кухарів. Однією із станцій була англійська. В "Холодному цеху" 316 кабінету учням потрібно було скласти рецепт грецького салату! Обидві команди успішно справились із завданням та здобули перемогу у квесті! Вітаю!



пʼятниця, 9 листопада 2018 р.

Відкритий урок "Британська кухня"

8 листопада в рамках тижня суспільно-гуманітарних наук було проведено відкритий урок на тему "Британська кухня" у 39 групі! Разом ми познайомилися з ще невідомими традиціями харчування, попрактикувались у вмінні користуватись ІКТ технологіями завдяки вправам на платформах KAHOOT та LearningApps, а також оволоділи традицією англійського чаювання "Afternoon Tea"!





середа, 31 жовтня 2018 р.

HAPPY HALLOWEEN!

Today we celebrated Halloween! Ghosts, vampires, witches and skeletons from all the groups have come to our party! It was great, fun and spooky) Watch the video below to see how it was)

четвер, 12 квітня 2018 р.

Семінар викладачів іноземної мови в ПТУ 16 м. Мала Виска

12 квітня мені довелось стати господинею обласного семінару викладачів іноземної мови в нашому училищі. Своїм досвідом поділилась з колегами, які відвідали мій урок у 25 групі на тему "Photography", а також виховних захід "Stop Bullying".





понеділок, 5 березня 2018 р.

Яким не повинен бути відкритий урок!

Дуже цікава стаття була опублікована в журналі "Завуч". Пише вчителька... 


Читають теж учителі... 
Висновки кожен робить самостійно...

Колеги, я пропоную вам прочитати цей матеріал, а потім обговорити його на методичній нараді, наводячи конкретні приклади з нашої діяльності.
У прагненні успіху немає меж і кордонів, є нові висоти. Останнім часом я вже не можу дивитися відкритіуроки насамперед з однієї причини: суперечність між гума­ністичною риторикою про суб’єкт - суб’єктністосунки, особистісно зорієнтований підхід та інші атрибути педагогічного гуманізму, з одного боку, і тимиманіпуляціями та фо­кусами, до яких вдається вчитель у роботі з учнями, які ледь встигають реагувати на Його на команди.
Суб'єкт — це той, хто діє сам, бо йому так потрібно, і він знає, навіщоі розуміє, чому саме такА учень на такому уроці — як па­цієнт у хірурга: наркоз ввели і щось із ним роблять. Зрозуміло, що для користі, але що і як — не­зрозуміло. Та й розуміти не хочеться, прокинусь — побачу, що відрізали.Тобто щохвилини на уроці учень і не здогадується, що з ним буде далі. З такого погляду відкритий урок іще гірший від традиційного (коли можна передбачити, що з тобою буде далі: після опитування — пояснення, можна буде розслабитися).
Отже, маємо перше «не треба». Не треба перетворювати учня на пацієнта.
Парадоксально, але факт: часто саме намагання врахувати всі вимоги до «демократичного й гуманістично­го» уроку призводить до ще більшої дезорієнтації дитини в просторі уроку.
Наприклад, вибір теми відкрито­го уроку.Часто за таку тему оби­рають помітний афоризм, парадокс, проблемне питання тощо. З погляду активізації пізнавального інтересу такий прийом виправданий, але тема уроку й головне питання — це ме­тодологічно різні частини уроку. А методисти зазвичай ще й вказують на необхідність дотримуватися формулювань тем, визначених програмою на основі державного освітнього стандарту й закріплених у календарно-тематичному плані. Проблема в тому, що якщо на дошці одразу написано тему, то вона часто містить підказку або відповідь на запитання-каталізатор пізнавальної ді­яльності учнів, тому інтриги немає.
Варіанти оголошення теми:
·       тему виводять самі учні в про­цесі розв'язання титульної проблеми, при цьому спільне формулювання теми може стати способом організації рефлексії та підбиття підсумків уроку;
·       формулювання теми не мас містити відповіді на запитання, а тільки встановлювати межі по­шукової діяльності;
·       визначити тему уроку за до­помогою проблемного запитання: «Яку тему нам необхідно вивчати сьогодні, щоб наше знання про... стало вичерпним?» або «Як ви вва­жаєте, чому ми відійшли від логіки підручника й почали вивчати саме цю тему?»;
·       якщо на минулому уроці ви­вчали «А», то абсолютно логічно, що справжній урок присвячений «Б», й очевидно, що наступний урок буде про «В» (головне, щоб цієї логі­ки дотримувався вчитель, особливо на перших уроках навчального року, які відкривають новий розділ або велику тему).

Наступний момент — поста­новка мети й завдань на уроці. Сьогодні всі вже знають, що учні мають знати принаймні мету уроку.
Типові помилки:
1.    Учнів часто мучать запитан­ням: «Якої мети ми сьогодні маємо досягти?»
2.    Упродовж першої половини уроку учнів нудно водять манівця­ми до формулювання мети уроку. А оскільки діти не розуміють усі ці маневри, вони ніяк не можуть здогадатися, чого від них хочуть.
3. Учнів намагаються спонукати до формулювання дидактичної, а не пізнавальної мети уроку, розкри­ваючи перед ними всю педагогічну «кухню». Але не варто надто багато часу витрачати на формулювання мети, оскільки пізнавальна мета для дитини стає очевидною, коли визначають тему, і потребує тільки уточнення й вербалізації.
Тобто, не треба витрачати час на виведення теми та мети уроку тільки заради формулювання теми та мети. Усе це мас сприяти тому, щоб дитина одразу долучилася до значущої, зрозумілої, доступної для огляду діяльності. Саме це й на­зивається актуалізацією на уроці.

Наступне «не треба»: не треба починати урок з вислову: «Сьогод­ні ми проведемо урок у незвичній формі!» Як правило, цю фразу вимовляють з інтригою в голосі. Але навіщо? Якщо вчитель дає урок у своєму класі, цим він викриває се­бе і перед глядачами («Отже, він так узагалі не працює, але перед нами вирішив виявити оригінальність!»), і перед дітьми («Он як перед комісією виступає, а зазвичай він, виявляєть­ся, халтурить!»). Якщо ж учитель дає відкритий урок у новому для себе класі, він принижує цією фразою діяльність «рідного» для класу вчителя (підтекст — «А ось до мене так з вами не працювали!»).
Але найчастіше вчитель має рацію в одному: ця форма для нього і класу незвична. До чого це призво­дить на відкритому уроці? Учитель не може впоратися з новою для нього формою, урок «розповзається», втра­чаючи цю незвичну форму, діти в ній не вміють діяти, тому багато часу витрачають на опанування атрибутів нової форми.
Що ж робити - не брати оригі­нальні форми? Звісно, ні. Але важ­ливо пам'ятати, що використання будь-якої нової форми передбачає певні  правила педагогічної «техні­ки безпеки»:
1.    Жодних нових форм на уро­ці - усе слід апробувати хоча б кілька разів до відкритого уроку. Ви масте знати, які процедури дітям складно виконувати, як це подолати, як чіткіше давати інструктаж тощо. Це приходить тільки з досвідом.
2.    Будь-яка з цих «нових» форм не просто дидактична, вона універсальна для організації і навчальної, і позаурочної ді­яльності Відпрацьовуйте їх у всіх точках освітнього простору, тоді вони будуть для вас органічними, ваша поведінка природною, і жодні модифікації цієї форми в екстремальних умовах відкритого уроку не стануть для вас несподі­ванкою.
3.    Пам’ятайте, що кожна форма має свої атрибути, ознаки. Гра, діалог, групова робота, досліджен­ня, подорож, проект тощо — часто на відкритих уроках форма не відповідає змісту - тому що відбувається на уроці.
Наприклад, учитель каже: «А зараз ми і нами проведемо до­слідження. У вас на столах мікро­скопи, мікропрепарати й інструкція до виконання дослідження. Розпочинайте». Ми попросили в дітей цю інструкцію. Виявляється, за нею вони мали виконати таку послідов­ність дій: налаштувати мікроскоп, покласти на предметний столик мікропрепарат, розглянути його, виявивши різні стадії дроблення за­плідненої яйцеклітини, і замалювати побачене.
Отже, вчитель зовсім не розуміє, що таке дослідження. Або вчитель заявляє: «Виробництво чавуну ми будемо вивчати у формі гри. Гра називається "Виробнича нарада". На порядку денному — доповідь головного інженера про виробни­цтво чавуну. Головним інженером буду я". Зрозуміло, що гра на цьому уроці звершилася, не розпочав­шись. Тому, використовуючи певну форму (метод, прийом, технологію), слід уважно вивчити її атрибути, зрозуміти її відмінність від інших педагогічних засобів і уважно ви­вчити методику її організації.
Які мої рекомендації щодо від­критого уроку? Стартувати необхід­но від стандарту — обов'язкового мінімуму змісту освітніх про­грам. Оскільки сьогодні ситуація зі стандартами доволі зрозуміла, необхідно знати такий документ, який називається кодифікатор, — саме він визначає основні одиниці змісту освіти в конкретній освітній галузі. На його основі розробляють контрольно-вимірювальні матеріали для ДПА. Але — це для високої точності. Більшість педагогів, відповідаючи у відповідь на за­питання: «На що ви орієнтуєтеся, визначаючи зміст уроку?» — на­зивають у дев'яноста випадках зі ста підручники і програми. Вони вважають, що до них автори програм і підручників уже співвіднесли про­понований до вивчення матеріал зі стандартами.
4.  Пам’ятайте, що форма і зміст взаємопов’язані. З одного боку, форма визначає зміст — тобто об­рана форма потребує своєрідної переробки навчального матеріалу. Наприклад, зміст уроку на тему «Виробництво чавуну» у формі гри, діалогу, проекту й дослідження буде різним, тобто вчитель по-різному пе­реробить матеріал і учні по-різному його інтерпретують. З іншого боку, зміст визначає форму — тобто не кожен зміст може набути форми. Складно організувати, наприклад, гру на тему «Енергетичний обмін» або дослідження на тему «Основні поняття генетики».

Наступна група «не треба» пов'язана ті змістом навчального матеріалу.
Типові помилки:
1.    Прагнення підвищити рівень складності матеріалу майже до рівня вишу, демонструючи цим високий рівень роботи з учнями. Стандарти придумали і для того, щоб захистити дітей від сваволі вчителя. А принцип науковості в дидактиці розглядають у парі з принципом доступності. Тому дотримуйтеся міри
2.              Прагнення зробити матеріал доступним для дітей призводить до його зайвої примітивізації, навіть вульгаризації. Але ж принцип до­ступності в дидактиці доповнюється принципом науковості!
3.    3 цієї причини вчителі часто прагнуть використати цікавий додатковий матеріал. Небезпека полягає в тому, що чим цікавіший цей додатковий матеріал, то більша ймовірність, що запам’ятається саме він, а не основний зміст уроку.
4.            Учителі найчастіше пам’я­тають лише один компонент змісту — предметний. Зрозуміло, що це найбільш очевидний компо­нент, зазначений у стандартах, програмах, підручниках. Але це тільки «знання про світ» (за термінологією В. Розанова), а без доповнення його «знанням про пізнання» і «знанням про того, хто пізнає» зміст освіти не може бути повним.

Наступне «не треба» пов'язане з вибором засобів.
По-перше, на відкритому уроці не треба зловживати пояснювально-ілюстративним методом. Зрозуміло, що зовсім без нього не обійтися — це головний спосіб передавання інформації. Але невипадково цей метод іноді називають «каналізаційним» — інформація передається в одному напрямку, через що цей метод є малоефек­тивним. Щоб під час лекції учень мав змогу залишатися суб’єктом пізнання, недостатньо тільки до­давати «елементи бесіди». Тут або треба бути оратором, оповідачем найвищого класу, який талановито, парадоксально, яскраво подає (а не викладає!) матеріал.
Ну, і простіший варіант — зав­дання на слухання. Ідеальне по­єднання — захопливе натхненне викладання з неординарними завданнями на слуханні: знайдіть суперечність у моїй розповіді; від­новіть послідовність подійскладітьзапитання до моєї розповіді так, щоб, відповідаючи на них, можна було відновити розповідь; відповідайте після моєї розповіді на запитання, до того ж, безпосередньої відповіді в оповіданні не буде, але буде ідея, яка вам вкаже шлях.
Слухання — лише один вид діяльності. Оптимально за урок дитина мас змінити 4 - 7 видів ді­яльності. Не треба гнатися за кіль­кістю різновидів діяльності. Доволі невмотивовано часто виглядають ко­манди вчителя: «А тепер пограймо». «А зараз ми з вами зробимо проект», «А тепер об'єднайтеся в групи, у нас буде групова робота».
Визначимося, на що ми опира­тимемося, обираючи ці види діяль­ності. Перше — вік, друге — рівень володіння ними видами діяльності, третє — специфіка навчального матеріалу. Обсяг і завдання статті не дають змоги розвивати кожну з цих позицій. Дозволю собі лише коментарі до деяких видів діяльності та форм роботи.
Не треба грати, якщо сам не вмієш грати. Більшість так званих дидактичних ігор — позо­лочена обгортка для гіркої пігулки опитування. Вони виконують роль місцевого знеболювального під час контролю знань. Це само собою вже добре в стресовій ситуації відкри­того уроку, але з погляду виховних, розливальних, освітніх завдань по­тенціал таких ігор невеликий. Більш ефективні, але затратні за часом рольові, дійові, імітаційні, організа­ційно-дійові ігри.
Не треба використовувати на відкритому уроці групову фор­му роботи. Загалом, ця форма мас величезний розливальний, виховний та освітній потенціал. Але на від­критому уроці групова робота «ви­микає» глядачів — присутні на уроці педагоги під час внутрішньої роботи груп, коли їм нічого дивитися, почи­нають відволікатися, спілкуватися, заглядати в зошити до учнів, тобто порушується сприйняття уроку як цілісної події освітнього про­цесу. Привернути увагу дітей після групової роботи складно, але можна, а от привернути увагу гостей буває складніше.

Поради тим, хто на цьому уроці хоче використати групову роботу:
1.    Добре опануйте технологію організації групової роботи. До­волі часто замість групової роботи на уроках використовують індивіду­альну в складі груп.
2.    На момент внутрішньої роботи груп сплануйте ще один очевидний шар роботи. Це може бути робота з окремим учнем біля дошки; інструктаж групи, у якої буде технічне або організаційне завдання (наприклад, обговорення правил оцінювання результатів роботи інших груп або правила дії опонентів тощо). Це також може бути діяльність гостей (наприклад, завданням однієї з груп буде вивчен­ня громадської думки з проблеми, для чого вони зможуть звернутися й до гостей уроку).
Не варто плутати форми роботи й види діяльності. Хоча на уроці їх треба чергувати. Дослідження, проектування, прогнозування, інсце­нізації, моделювання, конструюван­ня — це діяльність. Робота з книгою, робота в парах, робота в групах, фронтальна робота — форми. Часто форми змінюються, а діяльність зали­шається тією самою — репродукція.
Використання технічних засо­бів на уроці
Ось ці мої «не треба» стрімко застарівають, оскільки інформа­ційно-комунікаційні технології так само стрімко входять у практику школи. Мені доводилося досить часто бачити на відкритих уроках використання техніки заради «галоч­ки» — мовляв, ІКТ були. Так, на все­російському конкурсі один учитель весь урок про сімейство складноц­вітих демонстрував за допомогою мультимедійного проектора кар­тинку з айстрами, інший —таблицю Менделєєва, третій — карту Росії. Це один із наслідків моди на ІКТ — всі інші засоби навчання відійшли на другий план. Але ж динамічний посібник чи модель, реальний об’єкт або добре виконана таблиця набагато ефективніші за цифрові ресурси.
Я бачила, як учитель вивчав із ді­тьми пристрій світлового мікроско­па, спроектувавши його зображення на екран через мультимедійний проектор. Реальний мікроскоп при цьому стояв перед ним на столі. Правий був Е. Ільєнков, коли дорікав школі, що в ній вивчають не пред­мет, а знання про предмет! Це він ще не застав ІКТ!
Підбиття підсумків уроку — не менш небезпечний момент. Найчастіше вчителі наприкінці уроку ставлять два запитання:
- Чи сподобайся вам урок, діти?
- Отже, що ви сьогодні дізна­лися на уроці?
На перше запитання наші чудові діти хором відповідають: «Так!» Невже вони підведуть учителя, який складає іспит перед суворою комісією? А відповідаючи на друге запитання, вони старанно називають усе, що робили на уроці. Навіщо?
І той, і інший варіант завершення уроку завжди в мене спричиняють роздратування своєю прямоліній­ністю. Краще вже простенький фінал із виставленням оцінок і роз­дачею слонів — це хоча б логічно і для дітей, і для глядачів. А можливі й витончені варіанти з рефлексією у вигляді нагород за номінаціями «Найкращий аналітик», «Найкращий опонент», несподіваний фінал — закінчи речення: «Сьогодні мені не вдалося...», «Я й не підозрював...» Якщо на початку уроку призначити секундоміра, буркуна й оптиміста, то наприкінці по одній хвилині на їхню самореалізацію достатньо, щоб підбити організаційні підсумки уроку. Важливо, щоб ці прийоми не були несподіванкою для дітей і хоча б зрідка їх використовували й на робочих уроках.
Отже, відкритий урок — це лінза, яка фокусує основні ідеї індивіду­альної педагогічної технології. Тому необхідно ще раз подивитися на кон­кретне завдання конкретної теми та провести ревізію своїх уявлень про особисту місію, персональний сенс своєї діяльності, а потім не за­бувати утримувати їх у свідомості як критерій правильності своїх дій.

І ні пуху ні пера!